У Чернігівському обласному молодіжному центрі презентовано документальну стрічку «Вдовині села Чернігівщини». П’ятдесятихвилинний документальний фільм, створений на основі життєвих історій мешканок сіл Шестовиця, Жеведь та Жидачі Чернігівського району. Це спогади про їхнє дитинство та юність, про те, як важко вони пропрацювали в колгоспах, на фермах, а тепер залишилися самотні у депресивних селах.

Фільм створений режисером Фундації «Добра Воля» (м. Краків, Республіка Польща) Аліною Добошевською за ініціативи Національної Рада жінок України.

Із виступу колективу «Живидянка» починається фільм «Вдовині села Чернігівщини».

Ідея створення фільму на основі життєвих історій жінок виникла під час впровадження НРЖУ проєкту домедичної допомоги сільським жителям Чернігівського району.

Наталія Романова, заступник голови Чернігівської ОДА:

– Дуже слушно, що зараз зростає цікавість до того, як живуть чернігівські села. Адже зачасту, особливо в містах, люди забувають, звідки йде наше коріння. Велика вдячність нашим жінкам і друзям із інших країн за те, що вони піднімають цю тему. Насправді кінострічка «Вдовині села Чернігівщини» – це скарб, у ній голос наших жінок, наших українських традицій.

На що хотіли звернути увагу цим фільмом?

Аліна Добошевська: Усна історія порівняно з офіційною, яку вивчаємо у школах, у книжках, це історія про людей, які жили в цей час і своїм життям творили цю історію. Але про них ніхто не говорить. А говорять про те, як проходили політичні процеси. А ці люди не мали голосу у суспільстві, але творили історію. З фільму бачимо, як те, що було в минулому, впливає на нинішнє життя цих людей.

Людмила Порохняк-Гановська, голова Національної Ради жінок України:

-  Цей фільм побачили в Женеві на європейській сесії в ООН. В цьому році відзначаємо 25 років Пекінської конференції, і ми написали Паралельний звіт. Держава написала свій звіт, а громадські організації свій. І у цьому Звіті були вказані проблеми, що існують в сільській місцевості, зокрема, у малих селах. Це доступ до первинної медичної допомоги населення Чернігівщини, де мало людей, а відстані між селами великі.

Побачивши цей фільм, присутні плакали. До нас підійшли представниці міжнародної  громадської організації «Вдови за прогрес» і сказали, що керівниця організації, відома  Маргарет Олвен спеціально приїхала з Лондона у Женеву щоб подивитися цей фільм. «Такі красиві жінки, така вишивка, така чистота людської душі, і такі знедолені» – ось такими були слова. І ми говоримо про Цілі сталого розвитку. Увесь світ вважає до 2030 року потрібно досягнути цих Цілей. Як нам досягнути цих цілей?! Як жінок цих довести до цих цілей… Ми не маємо права відкидати цю групу. Навпаки, ми повинні її піднімати, щоб вона отримала всі послуги, все те, що повинна отримати кожна жінка у світі.

Власне, цим фільмом ми повинні змінити психологію людини. Адже не всі жінки одинокі, а вони мають дітей.

Ярослав Ковган, громадський активіст:

-  Після цього фільму мені хочеться жити… Дякую усім, хто працював над фільмом. Це не так легко. Приїхати в села розпитати, а головне – вислухати.  Фільм нас змушує задуматися про наше життя, проаналізувати. Мені 23 роки, мої батьки відносно молоді, але їм також доводилося посильно працювати, щоб дати своїм дітям освіту. А цим жінкам було ще важче. Утім, вони також вміли і працювати, і радіти.