За декілька хвилин ця неймовірна жінка створила незвичний вінок із тюльпанів та нарцисів на виноградній лозі. Такий майстер-клас презентувала для працівників Центральної бібліотеки ім. М. Коцюбинського м. Чернігова Зоя Ружин.

Голова Всеукраїнського ГО «Поступ жінок – мироносиць», Посол Миру, заслужений працівник культури України, член Національної Ради жінок України, поетеса та громадська діячка Зоя Ружин через мистецтво активізує та надихає українців до єдності.

Цей захід відбувся за ініціативи Національної Ради Жінок України в межах грантового конкурсу «Посилення громадської участі в процесах раннього відновлення на звільнених територіях», який адмініструється ІСАР Єднання за підтримки Фонду «Партнерство за сильну Україну», що фінансується країнами-партнерами.

Потяг до мистецтва й художній талант розвивався у Зої Ружин з дитинства. Тому вона цілеспрямовано здобула художню педагогічну освіту. Закінчила Дніпропетровське художнє училище та художньо-графічний факультет Одеського державного педагогічного інституту імені К. Ушинського. Працювала вчителем образотворчого мистецтва і завучем у школі рідного села Дмитрівки Дніпропетровської області.

Авторську технологію виготовлення вінків уперше продемонструвала 27 років тому і присвятила вшануванню Тараса Шевченка.

«Вінки мої завжди різні, не схожі, розповідає авторка. – Спочатку роблю каркас, часто по центру розташовую вишитий рушник, а потім укладаю колоски, трави і вплітаю квіти польові: маки, соняшники, волошки...»

Зоя Ружин виготовляє плетені вінки з багатьох природних матеріалів: колосків, квітів, гілочок верби та вічнозелених рослин.

«Хтось вишиває, хтось майструє, а я плету вінки. Кожен – різний, відрізняється композицією та колоритом, – розповідає пані Зоя. – Стараюся щось корисне зробити для своєї рідної землі».

Плете жінка вінки зазвичай уночі. Під час непростого процесу, що вимагає терпіння й наполегливості, вона вкладає всю свою любов і шану тій людині, для якої виготовляє вінок.

«Плету вінки високі, ошатні, щоби таким чином показати свою повагу й підкреслити особистість, показати людям значущість того чи іншого нашого українського діяча...»

Є в пані Зої ще один унікальний винахід –виготовлення ялинки з гілок хвойних дерев, із відповідним національним дизайном.

«Сосна – берегиня, вона тримається лише на одному або декількох цвяхах. Використовую ще мотузки та вплітаю гілочки сосни. Виходить дуже ефектно...»

Загалом мисткиня зробила понад 100 унікальних вінків, якими вона вшановує видатних українських особистостей. Зокрема, Лесю Українку, Катерину Білокур, Вікентія Хвойку. Ці вінки виготовлені здебільшого з колосків пшениці й сягають понад півтора-два метри у висоту.

«Бог так удостоїв мене відкривати певні сторінки духовного життя нашої держави, які раніше не були висвітлені належним чином...»

Уже багато років поспіль Зоя Ружин організовує поїздки до Канева й біля підніжжя Чернечої гори проводить разом із представниками земляцтва та громадськості урочистості, присвячені Тарасу Шевченку. Вшановує вона Великого Кобзаря та його батьків і на День Незалежності. Мисткиня є почесною громадянкою села Шевченкове Черкаської області. Сама ініціює та разом із однодумцями організовує багато мистецьких акцій проєктів.

«Відчуваю, що зобов’язана утверджувати духовні цінності тими акціями, які я проводжу».

Окрім вінків, займається Зоя Ружин і збиранням автентичних рушників та хусток із різних регіонів України. В майстрині вже ціла авторська колекція таких українських оберегів. Привезла вона їх і на Чернігівщину. Часто туди, куди приїжджає в рамках мистецьких чи громадських проєктів, Зоя Ружин привозить пересувну виставку «Дивосвіт України». Окрім рушників та хусток, тут зібрані хатні ікони та портрети видатних українських діячів заслуженого художника України Олександра Охапкіна.

«Олександр Охапкін відродив національну хатню ікону. Художник зобразив святі лики в українських одностроях, з використанням рослинних елементів – соняшника, верби, калини, а також елементів українського одягу. Так він намагався передати шану й любов українського народу до святих».

Серед покликань цієї дивовижної жінки – і популяризація Петриківського розпису та Трипільської культури. Свого часу вона була виконавчим директором двох толок із реконструкції трипільської хати в селі Трипілля на території музею «Прадавня Аратта – Україна». Згодом за підтримки меценатів і земляків було видано її дві книги – «З неподільного зерна» та «Золото Роду» про Трипільську культуру. Проводячи такі заходи, Зоя Ружин упевнена:

«Лише вшанування і популяризація наших скарбів допоможуть нам розквітнути...»

За декілька днів перебування в Чернігівському краї разом із представницями Національної ради жінок України зустрічалася Зоя Ружин і з учнями Седнівського та Киїнського ліцеїв. Презентувала свої книги, серед яких і одна з останніх «За перемогу! За волю народу!», де зібрані поезія, пісні та проза, написані в дні війни. Під час зустрічей висловлювала своє ставлення до сучасних подій та підкреслювала роль української культури в контексті загальноєвропейської.

«Сьогодні, під час агресії з боку росії, роль української культури значно посилилася. Вшанування і популяризація наших скарбів допоможуть нам розквітнути. А українська мова – це наш національний код, що є зброєю проти інформаційної війни, яку також веде росія проти України...»

Зоя Ружин – авторка 14 видань різної тематики, поетичних збірок і текстів пісень. На її вірші створено понад 300 пісень. Зокрема, з класиками Віталієм Кирейком та Володимиром Павліковським. Готуються до друку 50 колискових пісень. За три місяці з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну поетеса написала понад 200 віршів.

«Бог наділив мене поетичним і художнім талантом. Тож стараюся їх нести в світ і дарувати людям...»

«Україна є, Україна буде!» – пісня, відома багатьом. Слова до неї написала Зоя Ружин, а музику – композитор Ростислав Демчишин. Цією піснею відкривали військові паради до Дня незалежності. Звучала вона й на різних загальнонаціональних заходах та концертах. Таку назву має і збірка вокальних творів у супроводі бандури на музику українських композиторів. Поетеса, згадуючи історію творення пісень, розповідає про свій доробок:

«Пісенні твори написані у співавторстві з багатьма українськими композиторами. Вийшли в світ і колядки та щедрівки «Сяють весело зірки» на музику композиторів-класиків Левка і Жанни Колодубів. Збірка дитячих пісень «Віночок» написана разом із композитором Василем Биченком. У збірці є методичні рекомендації щодо розучування пісень із дітьми на уроках музики...»

Активна громадська діяльність Зої Ружин пов’язана певною мірою і з Чернігівщиною. Свого часу вона присвятила власні вірші церковному діячеві та християнському святому Антонію Печерському. Разом із культурними й громадськими діячами Чернігівського краю неодноразово брала участь у мистецьких акціях, присвячених вшануванню Тараса Шевченка та Пантелеймона Куліша. На їх честь привозила власноруч виготовлені вінки.

Жінка втілила в життя безліч національно-патріотичних заходів. Усі вони – її данина шани й любові до України та українського народу. Пані Зоя вважає, що всі українці є золотими колосками рідної землі.

Своє твердження відобразила в поезії:

«Золоті колоски, золоті,

Вам довіку у полі шуміти.

Золоті колоски, золоті,

Ви землі української діти.

Золоті колоски, золоті,

Проростайте у кожній родині.

Золоті колоски, золоті,

Сійте щастя своїй Батьківщині».

Поетеса зізнається, що намагається жити за біблійним законом: «Ділами своїми докажи віру свою.

«Мені здається, що я свою місію усвідомила і тому відчуваю себе на своєму місці...»

Зоя Ружин – багатогранна особистість. Знаходить сили й час здійснювати численні патріотичні заходи та допомагати українським воїнам. Засновниця й організаторка проєкту «Мистецький спецназ», який засобами мистецтва надихає українських захисників з 2014 року. А Всеукраїнська громадська організація «Поступ жінок-мироносиць», яку вона очолює, базується на християнських засадах служіння Богові й добру.

«Слово «поступ» – це рух уперед. А мироносиці за Біблією – це жінки, яких Бог удостоїв першими сповістити про Воскресіння Христове. У наш такий складний час роль і місія жінки надзвичайно великі й відповідальні. Бо ми, жінки, маємо сповіщати світу про воскресіння найкращого й світлого...»

Ірина Довгошея

Чернігівська міська комунальна централізована бібліотечна система

Наддруковано на сторінці Деснянська правда